Головна » Сторінка психолога » Профілактика суїцидальної поведінки

Профілактика суїцидальної поведінки

БЕЗПЕЧНИЙ ІНТЕРНЕТ.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

Сучасні діти більшу частину вільного часу проводять в інтернеті, де завдяки вільному доступу ознайомлюються з інформацією, яка може бути для них шкідливою, також спілкуються не лише з друзями з реального життя, а і заводять нові знайомства з людьми, які можуть бути небезпечними. На сьогоднішній день відомо, що кожна третя дитина в Україні готова зустрітися з онлайн-знайомими, двоє із трьох дітей бачили контент, який їх дуже налякав або засмутив. Найчастіше ці діти готові звернутись до батьків за допомогою. В свою чергу, 85% батьків не знають що робити, якщо їхня дитина постраждала в Інтернеті.

Більша половина населення світу має доступ до Інтернету – це більше 4 млрд користувачів.

Кожного дня ця цифра збільшується ще на 1 млн.  71% українців користуються Інтернетом.

1. З якого віку і в яких формах діти використовують інтернет?

Для сучасного суспільства інтернет є невід’ємною частиною життя, а діти, які народилися після його появи, вже не уявляють своє життя без всесвітньої мережі. Найпопулярнішими соціальними мережами серед дітей в Україні є YouTube, Instagram, TikTok та Snapchat а також месенджери Viber та Telegram. Більшість із них є мало поширеними серед батьків, отож, вони часто не здогадуються про основні ризики, які там є. Майже у всіх з цих мереж та месенджерів можна зареєструватись, тільки якщо дитині вже виповнилось 13 років, а доступ до Telegram дозволений з 16 років . В іншому випадку мережа може без попередження видалити профіль користувача, що не досяг відповідного віку. Проте дуже часто дітям вдається «обійти» це обмеження і зареєструватись набагато раніше. Матеріали, що публікуються в соціальних мережах, не призначені для молодших дітей, і можуть глибоко вразити психіку дитини.

Окрім спілкування в соціальних мережах, поширеними серед дітей, є онлайн-ігри. Дівчата віком 12-15 років витрачають на це близько 9 годин на тиждень, а хлопці – майже 17 годин. Українські опитування показують, що кожна п’ята дитина підключається до Інтернету саме для того, аби пограти в ігри, в більшості яких є онлайн-чати, де можна спілкуватись з іншими гравцями як у віртуальному світі, так і через приватні повідомлення у кабінетах. В них легко приховати свою реальну особу за вигаданим ім’ям та чужими фото, що підвищує ризики знайомства зі злочинцями.

2. Які існують ризики спілкування в інтернеті?

З розвитком інтернету розвиваються також ризики, міняються відносини між

людьми. Одним із таких нових ризиків є секстинг.

Секстинг– це обмін сексуальними повідомленнями, фото чи відео із

використанням засобів зв’язку. Тобто надсилання у месенджерах чи соціальних мережах, чатах онлайн ігор тощо.Дуже часто діти стають жертвами секстингу, тому що не вбачають в цьому реальної загрози, а думають лише, що це цікавий та безпечний спосіб пізнати свою сексуальність, отримати схвальні коментарі та «лайки». Для підлітків це може бути способом виразити свою довіру та симпатію до того, кому вони надсилають свої повідомлення, проте іноді такі дії можуть бути результатом примусу або шантажу (іноді навіть від реальних хлопця чи дівчини).

З моменту, коли підлітки поширюють або надсилають в приватні повідомлення такі фото, вони втрачають над ним контроль, адже видалити зображення може бути технічно складно, а інші користувачі можуть зберігати їх та використовувати на власний розсуд. Внаслідок цього діти можуть зазнавати психологічних травм через відчуття провини, цькування з боку однолітків та від засудження з боку громади. Статистики щодо секстингу в Україні немає, але на діючу гарячу лінію у 2018 році потрапило понад 2 800 звернень, що стосувались секстингу.Схожими загрозами для дитини також є сексторшен та кібергрумінг.

Сексторшен- це налагодження довірливих стосунків із дитиною в Інтернеті за яким слідує вимагання інтимних фото чи відео. Після цього дитина починає отримувати погрози, що ці матеріали будь поширені, якщо дитина не

зробить певну дію, якою може бути надсилання грошей або більш відвертих фото чи відео.

Кібергрумінг– процес налагодження довірливих стосуків із дитиною з метою скоєння сексуального насильства над нею в Інтернеті чи реальному житі. Світова статистика показує, що 14% підлітків робили оголені фото себе, а половина від цієї цифри, надсилали такі фото іншим. Загалом, кожна третя дитина зазнавала секстингу у різних проявах.

3. Чи порушують такі дії права дітей в інтернеті?

Найбільш вразливими під час користування інтернетом є такі права дітей:

- на повагу до приватного та сімейного життя, що порушується виставленням особистої інформації, взломом акаунтів, розголошенням персональних даних.

На жаль, навіть батьки самі часто порушують ці права, публікуючи таку інформацію у соціальних мережах про своїх дітей.

-  на захист від всіх форм жорстокого поводження, в тому числі від образ, гнівливих коментарів та інших форм насильства.

У країнах з розвинутим законодавством у цій сфері вже є випадки і судових рішень, якими визнано факт згвалтування через Інтернет. Наприклад, ще 2017 року у Швеції засудили чоловіка за зґвалтування 27 дітей. Він змушував їх виконувати сексуальні дії через веб-камеру (записуючи відео або у прямому ефірі). Дослідження Лінчепінзького університету Швеції показує, що діти, які постраждали від сексуального насильства, зазнають ще більшої шкоди, якщо знають, що зловживання було зафіксовано на фото чи відео. Травма ще сильніша, якщо їм відомо про розповсюдження зображення в Інтернеті. Все подальше життя дитини проходить у страху що її впізнають.

Кожен новий перегляд таких матеріалів - нове згвалтування дитини. В більшості соціальних мереж автоматичне налаштування передбачає відкритість публікацій для інших користувачів і не тільки цієї мережі, а й передбачає видачу публікацій за запитами у пошукових системах. Всі, хто можуть бачити виставлені фото, також можуть їх завантажити або зробити

скріншот та поширювати ці фото вже без згоди того, хто його опублікував.

Дуже часто навіть навчальні заклади та працівники освіти порушують права дитини - в тих випадках, коли у відкритому доступі публікують фотографії своїх учнів, а іноді навіть таку особисту інформацію як ім’я та прізвище та адресу. Часто окрім самого зображення фотографія містить різні мета-дані, такі як локація та інші ідентифікуючі дані, що підвищує ризик бути знайденим та стати жертвою насильства у реальному житті. За умовами більшості соціальних мереж, опублікування фото означає надання дозволу мережі його використовувати та передавати це право третім особам, в тому

числі для комерційного використання.

4. Захист приватної інформації в інтернеті.

Приватною інформацією, якою можуть ділитися користувачі в мережі інтернет є:

  • Номер телефону;
  • Адреса проживання;
  • Номер школи та адреса гуртків, які відвідує дитина;
  •  Логін та пароль сторінки;
  • Інформація про банківські рахунки;
  • Інтимні зображення, тощо.

Тобто те, що поширюється в Інтернеті – там і залишається. Це неможливо видалити, змінити, тощо. Тому будь-яке поширення власної інформації, навіть у приватні повідомлення, не є захищеним.

5.Що робити якщо дитина зізналася, що стала жертвою секстингу?

Пам’ятайте - дитина не винна у тому, що стала жертвою, в будь-якому випадку завжди винен злочинець! Тому не варто влаштовувати допит, а потрібно підтримати дитину, якій і без того дуже страшно і соромно.

Важливі питання, які потрібно чемно озвучити та обговорити з дитиною:

  • Чому ти зробив/зробила ці фото? (Нам треба з’ясувати, чи дитина добровільно це зробила, щоб комусь подобатись, чи хтось її примусив шляхом шантажу).
  • Чому, коли та кому ти надіслав/надіслала ці фото? (Треба з’ясувати, чи дитина сама надіслала ці фото, чи, можливо, вони були просто на телефоні, а хтось узяв телефон і надіслав їх іншій людині).
  • Хто, чому та коли почав поширювати ці матеріали? (З’ясувати, чи це помста одного підлітка іншому, чи елемент шантажу).
  • Де вже бачили фото? (Це допоможе максимально швидко видалити фото).
  • Хто бачив фото і чи залучений дорослий? (Треба з’ясувати, чи не вимагав хтось із дорослих надіслати такі фото. Якщо так, тоді це ситуація, з якою школа не повинна давати раду

ЩО РОБИТИ?

1. Дитина має зробити на свій пристрій скріншот сторінок, де ви побачили ці матеріали. Це може бути соцмережа, Viber-група класу, сайт. Скріншот має робити дитина, що стала жертвою секстингу. Вчитель або інший дорослий не може робити скріншот, адже залежно від фото це може вважатися навіть дитячою порнографією. Намагайтеся не дивитися на ці матеріали, аби не травмувати дитину. Отже, скріншот має зробити власник фото. Це важливо

для подальших звернень у поліцію. Якщо не вдасться самотужки впоратися з видаленням матеріалів, потрібно буде звертатися в поліцію і надати докази того, що секстинг відбувся.

2. Вчителям у таких випадках треба пам’ятати, що дитина перебуває під страшним тиском і відчуває величезний сором. Жертву секстингу обов’язково потрібно підтримати психологічно.

3. Звернутися в службу підтримки того сайту чи соцмережі, де були викладені фото. У листі до служби підтримки попросити видалити ці матеріали як дитячу порнографію — тоді служба реагує найефективніше. Якщо фото з’явилися у Viber-групі класу, то видаляємо фото там і просимо всіх учасників групи також видалити їх з усіх пристроїв і хмаросховищ. Маєте пояснити дітям, що це стаття про дитячу порнографію, яка загрожує ув’язненням до 12 років

 

4. Не надавати ситуації зайвого розголосу в школі — не робіть із цього скандал, публічне обговорення, бо так Ви лише більше зашкодите дитині.

5. Поговорити з батьками дітей, що поширили ці фото, і батьками дитини, яка надіслала фото. Навіть якщо фото не були поширені, але ми знаємо, що підліток надіслав комусь свої фото, можна поговорити із батьками і попросити видалити матеріали.

6. Обмежити користування дитини соцмережами на певний час, адже онлайн-булінг може тривати і далі, тому потрібно відгородити дитину від цього.

7. Якщо школі спільно з батьками не вдалося вирішити ситуацію, слід звернутися до поліції, кіберполіції чи до ювенальної превенції. Британські колеги розповідають, що намагаються не притягувати дітей до відповідальності за секстинг, адже зазвичай вони не розуміють, що порушили закон. Тому у Великій Британії обмежуються виховною бесідою. Радимо

враховувати цей досвід. Якщо у ситуації вимагання чи шантажування задіяні дорослі, треба негайно звертатись у поліцію. Це злочин, і Ви маєте про нього повідомити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БЕЗПЕЧНИЙ ІНТЕРНЕТ.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ

Проведіть обговорення з дітьми за такими питаннями:

  • Хто з Вас використовує інтернет? (всі або більшість учнів піднімуть руки);
  • Для чого Ви використовуєте інтернет? (можливі відповіді: для навчання, дивлюся відео, граю в ігри, спілкуюсь з друзями, тощо).

Закцентуйте увагу на відповідях про спілкування:

  • Як саме Ви спілкуєтесь через інтернет?
  • Чи зареєстровані ви в соціальних мережах? Яких?
  • Чи спілкуєтесь ви за допомогою месенджерів? Яких?
  • Чи знаєте ви, що користування соціальними мережами офіційно дозволено з 13 років, а деякими месенджерами, такими як Telegram, з 16 років? (повідомте, що якщо дитина не досягла потрібного віку, адміністрація соціальних мереж та месенджерів може видалити акаунт цієї дитини);
  • Чи граєте ви в онлайн ігри? Чи в цих іграх є можливість спілкуватись з іншими гравцями за допомогою чату?
  • З ким ви спілкуєтесь в мережі? (допоможіть дітям озвучити відповіді про те, чи це тільки їхні батьки та однокласники, чи спілкуються вони з кимось, кого ніколи не бачили в житті);
  • Чи знаєте ви, що можете обмежувати коло тих, з ким спілкуєтесь в інтернеті? (розповісти про налаштування приватності в соціальних мережах, де можна обирати коло тих, кому дозволено надсилати приватні повідомлення).

ВПРАВА «МОЇ ОНЛАЙН ДРУЗІ»

Варіант 1.

Запропонуйте дітям подумати про одного свого інтернет-друга, з яким вони спілкуються онлайн в соціальних мережах або в ігровому чаті і на аркуші паперу написати декілька фактів про нього та про їхнє спілкування.

Варіант 2.

Запропонуйте дітям уявити, що кожен із них має інтернет-друга і написати про нього та про їхнє спілкування в декількох реченнях так, як він його собі уявляє. Переважно, діти вигадають для своїх інтернет-друзів такі ж ознаки, які притаманні для їх реальних друзів.

“Дуже часто люди в інтернеті хочуть лише поспілкуватися, проте іноді люди онлайн є не такими, якими вони себе представляють. Навіть якщо ви спілкуєтесь онлайн вже дуже довгий час, варто пам’ятати, що в інтернеті дуже легко брехати і трапляються випадки, коли люди спілкуються з нами лише для того, щоб заслужити нашу довіру та вивідати певну приватну інформацію.”

Питання до учнів:

  • Як ви вважаєте, що входить до цієї приватної інформації, якою не варто ділитися під час спілкування в інтернеті?

Після того, як учні поділились думками, вчитель резюмує, що приватною інформацією, яка може зацікавити незнайомців є:

  • адреса місця проживання;
  • інформація про вашу родину;
  • номер телефону;
  • номер школи, та адреси гуртків;
  • логін та пароль сторінки;
  • дані кредитних карток;
  • особисті фотографії ( в тому числі інтимні).

Питання до учнів: Як ви вважаєте, чи можна за певними ознаками розпізнати людину, яка познайомилась з нами в інтернеті не для спілкування, а для того, щоб “втертися” в довіру?

Ознаки незнайомців, які є не тими, за кого себе видають:

- їхні інтереси занадто схоже збігаються з вашими, вони приділяють дуже багато уваги тому, що ви поширюєте та перебільшують у компліментах до ваших фото, тощо;

- вони пропонують дарувати вам подарунки або обіцяють винагороду, якщо ви поділитесь з ними тим, про що вони просять;

- наполягають на розмовах, які вам неприємні або викликають дискомфорт;

- наполягають на спілкування “в приваті”, якщо до цього ви спілкувались у груповому чаті;

- наполягають на тому, щоб ваше спілкування залишалось в секреті.

- спілкування із ними викликає у вас відчуття, що ви проковтнули каменюку страху та хвилювання.

ВПРАВА «ТЕСТ БІЛБОРДУ»

Діти дізнаються про те, що спілкуючись в інтернеті ми не можемо бути впевнені, ким є наш співрозмовник і наша інформація перестає бути приватною, коли ми надсилаємо її комусь навіть в приватні повідомлення. За допомогою тесту «Білборд» діти вчаться розуміти, яку інформацію безпечно поширювати, а яку - ні.

Для цього, попросіть їх взяти ручки, та роздайте кожному по три стікери різного кольору. По черзі диктуйте завдання для дітей, як заповнювати кожен стікер:

на першому стікері – написати одну свою особливість, якою вони дуже пишаються (це може бути риса характеру, колір волосся, тощо; наприклад: бігаю щвидше за всіх, маю гарне почуття гумору тощо);

на наступному – одну свою велику перемогу в житті (наприклад, те, що хтось навчився плавати, прочитав велику книгу, написав твір, тощо);

а на останньому стікері - один свій секрет (варто наголосити, що якщо дитина не хоче, то секрет можна не записувати, а на стікері цей секрет можна позначити будь-яким умовним знаком: намалювати сердечко, сніжинку, пташку, тощо).

Для того, щоб діти не заплутались у виконанні цього завдання, виконуйте його разом з ними: по черзі диктуйте завдання для першого стікера, після того, як вони його заповнили, поясніть що писати на наступному стікері і т.д.

УВАГА!

Якщо хтось з дітей відмовиться писати інформацію на картках – в жодному разі не змушуйте дитину виконати це завдання. Натомість використайте це пізніше під час обговорення, посилюючи те, що не потрібно ділитись особистою інформацією з усіма.

Після того, як діти заповнили картки, запропонуйте на ліву частину дошки (стіни) повісити стікери, на яких вони записували свою особливість та по бажанню, озвучити її.

Після цього запропонуйте на праву сторону дошки (стіни), повісити стікери, на яких вони записували свою перемогу та також її озвучити.

Після того, як пустою залишилась лише середня частина дошки (найбільша), запропонуйте дітям уявити, що дошка (стіна) - це білборд, який висить біля школи. І все, що на неї зараз прикріпити, буде бачити вся школа.

Запитайте, чи хочуть діти повісити на цей білборд стікери, на якому вони написали свій секрет.

Переважно, діти не захочуть вішати ці стікери і потрібно пояснити, що це добре і вони не повинні цього робити.

Підсумуйте вправу наступною інформацією:

“Ми з вами щойно проводили тест, який називається “Білборд”. Його суть полягає в тому, що перед тим, як ділитися з кимось своїми секретами, необхідно спочатку подумати, чи хочемо ми, щоб цей секрет висів на білборді перед всією школою і якщо ні, то цим ні в якому разі не потрібно ділитися. Це стосується як спілкування в реальному житті, так і спілкування онлайн. Після того, як ми поділились інформацією в інтернеті, ми вже нею не володіємо, її можуть побачити набагато більше людей, ніж нам того хочеться. Навіть якщо ми надсилаємо щось у приватні повідомлення, ми ніколи не можемо бути впевнені, що людина, яка отримала це повідомлення, не покаже його ще комусь. Так як ви сьогодні не бажали ділитись своїми секретами перед усім класом, так і не варто ділитися з ними з кимось у мережі. Якщо ж, у свою чергу, ваш інтернет-друг пропонує вам поділитися чимось особистим, ви можете надіслати йому картинку з написом «#Не_ведусь».

ВПРАВА «ЗАХИСТ ДИТИНИ»

«Як ми вже знаємо, під час того як ми користуємось інтернетом, з нами можуть трапитися деякі неприємні речі, сюди ми відносимо такі ситуації, коли онлайн-друг хоче завдати нам шкоди, тощо. Ми вже знаємо, що для того, щоб цих ситуацій уникнути, ми повинні бути обережними, але що робити, якщо така ситуація вже трапилась? Найперше, що потрібно знати – ніколи не потрібно приймати рішення самостійно. Якщо ви бачите, що в інтернеті вам загрожує небезпека – одразу зверніться до того, хто міг би вам допомогти. Давайте разом подумаємо, хто це може бути? Давайте напишемо  тих, до кого ми звернемось по допомогу в найпершу чергу».

Дайте учням 1-2 хвилини, щоб вони занотували свої відповіді.

Після цього попросіть учнів озвучити їхні відповіді та нотуйте їх.

Доповніть відповіді учнів тими, яких вони не назвали, та попросіть їх додати тих, кого Ви називаєте в процесі обговорення.

Записи учнів мають містити:

  • Батьки або особи, які їх замінюють;
  • Брати та сестри;
  • Вчителі;
  • Соціальний педагог/працівник або психолог;
  • Служба підтримки або адміністрації соц мереж або сайту;
  • Поліція;
  • Шкільний офіцер поліції;
  • Поліцейський, який проводить заняття в школі (ювенальна превенція);
  • Кіберполіція;
  • Гаряча лінія Ла Страда 116 111 (з понеділка по п’ятницю, з 12:00 до 16:00);
  • Гаряча лінія з видалення зображень на сайті stop-sexting.in.ua.

«Як ми бачимо, є дуже багато людей, до яких ми можемо звернутись, і ми повинні пам’ятати, що ніколи не варто вирішувати проблеми самостійно, а потрібно завжди звертатись до людей, які не залишать нас в біді!».

Запросіть дітей зіграти в гру «like/dislike». Правила такі: Ви називаєте твердження, а діти (кожен у класі) мають показати like (за допомогою рук зобразити сердечко і пояснити, що це такий же лайк, який ми ставимо під фотографіями в соціальних мережах), якщо погоджуються з озвученим твердженням, або dislike (великий палець вниз), якщо не погоджуються.

УВАГА:

Не виправляйте дітей під час гри, якщо вони надають неправильні відповіді. Натомість по завершенню гри прорезюмуйте всі правильні відповіді. Якщо на певне питання діти масово дали не правильну відповідь – проговоріть з ними основні моменті детальніше ще раз.

Твердження до вправи:

Чи можна використовувати інтернет для спілкування? – (like)

Чи можна писати друзям про те, як твої справи – (like)

Чи можна зазначати на своїй сторінці, де ти живеш – (dislike)

Чи можна писати комусь у приватні повідомлення, де ти живеш – (dislike)

Перед тим, як надсилати комусь певне повідомлення (в тому числі фото) – потрібно уявити, що воно розміщене на великому білборді біля школи - (like)

Чи правда, що додавати в друзі спілкуватися онлайн можна лише з тими, кого знаєш офлайн? (like)

Чи правда, що краще мати “закритий” акаунт? (like)

Чи можна спілкуватись з незнайомцями в інтернеті? (dislike)

Чи правда, що користуватися соціальними мережами можна з 13 років? (like)

Чи можна самостійно вирішувати проблеми, з якими ми зіткнулись в інтернеті? (dislike)

Чи можемо ми звертатися за допомогою до тих, хто вказаний в щиті захисту? (like)

 

 

 

Додаток  1 до листа  

                                                                                                                                     від 05.10.2018 № 517

 

Рекомендації

щодо профілактики суїцидальних тенденцій

серед учнів

 

Суїцидальна поведінка не є виключно медичною чи психологічною проблемою. Причини такого складного феномену як суїцид містять у собі соціальні, економічні, психологічні, культурні, релігійні і медичні фактори ризику.

 

Профілактика суїцидальних дій є комплексним завданням, виконання якого можливе за ефективної взаємодії різних прошарків суспільства, має бути забезпечено комплексним підходом та виробленням конкретної превентивної стратегії.

 

Суїцидальна поведінка це аутоагресивні дії людини, які свідомо та навмисно спрямовані на спрямовані на позбавлення себе життя в результаті зіткнення з нестерпними життєвими обставинами. Фактор навмисності та передбачення смерті від подібних форм поведінки, що відносяться до нещасних випадків.

 

Розрізняють декілька видів самогубств:

 

1. Неусвідомлюване самогубство.

 

2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковажність.

 

3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство:

 

а) маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями

або мареннями;

 

б) самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

 

в) самогубство охоплених нав'язливими ідеями;

 

г) автоматичне чи імпульсивне самогубство.

 

4. Самогубство психічно нормальної людини з такими видами суїцидальної поведінки:

 

а) демонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

 

• завершені і незавершені самовбивчі дії;

 

• поведінка суїцидентів із тривалим і сталим прагненням до смерті; коротким, але рецидивним ставленням, що час від часу повторюється; миттєвим, імпульсивним, рецидивним ставленням до смерті;

 

• непрямий, напів навмисний, напів переднавмисний суїциди, суїцидальний еквівалент, незавершений суїцид, пара суїцид;

 

• можливий суїцид, суїцидна гра, провокація агресії на себе;

 

• серйозний та несерйозний суїциди;

 

• суїцидні феномени;

 

 

б) форми суїцидальної поведінки:

 

• внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри;

 

• зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суїциди;

 

в) егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв'язків особистості із суспільством;

 

г) альтруїстичний суїцид, який відбувається у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (японські пілоти-камікадзе, релігійні фанатики тощо);

 

ґ) анемічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

 

д) суїцид, спровокований засобами масової інформації;

 

е) суїцид, спричинений депресією.

 

Деякі психологи пов'язують ризик суїциду з інстинктом аутоагресії        (на відміну від інстинкту агресії), що у підлітковому віці виявляється в:

 

• аутодеструкції - неусвідомленій реалізації наміру завдати шкоди фізичному і психічному здоров'ю (ризикована поведінка, екстремальні види спорту);

 

• різноманітних формах само травми (само порізи, само обпалювання);

 

• суїцидальних еквівалентах (зловживання алкоголем, наркоманія, викликані бажанням забутися, втекти від неприємностей);

 

• суїцид – як крайній прояв аутоагресії.

 

У нормі у людини прояви цих інстинктів не тільки врівноважені, але і пригнічені вихованням, однак людина у граничних ситуаціях може виявляти їх, наближаючись до суїциду.

 

У листі Міністерства народної освіти України № 1/9-241 від 27.06.2001 р. «Про профілактику суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків» вказується, що «характерними для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх учинків». Значна частина підлітків відчуває депресію, самотність, невпевненість у завтрашньому дні, має проблеми у стосунках із дорослими та однолітками.

 

Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні зі згаданими рисами породжує відчуття безвиході, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та са­мотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до суїциду дитини або підлітка.

 

Можна визначити такі фактори ризику для тих, у кого є схильність до суїциду:

 

• сімейні проблеми;

 

• попередні спроби самогубства;

 

• суїцидальні загрози (прямі й замасковані);

 

• суїциди чи суїцидальні спроби у родині;

 

• алкоголізм;

 

• вживання наркотиків і токсичних препаратів;

 

• афективні розлади (особливо — важкі депресії);

 

• хронічні або невиліковні захворювання;

 

• тяжкі втрати (наприклад, смерть близької людини).

 

До соціально-психологічних факторів ризику, які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та молоді, належать:

 

• серйозні проблеми у сім'ї;

 

• відсутність контакту з однолітками;

 

• смерть коханої або значущої людини;

 

• розрив стосунків з коханою людиною;

 

• міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

 

• проблеми з дисципліною або законом;

 

• тиск групи однолітків, передусім пов'язаний із наслідуванням само ушкоджувальної поведінки інших;

 

• тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувайла»;

 

• розчарування оцінками у закладі освіти, невдачі у навчанні;

 

• високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);

 

• проблеми із працевлаштуванням і скрутне економічне становище, фінансові проблеми;

 

• небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

 

• зараження СНІДом або хворобами, що передаються ста­тевим шляхом;

 

• серйозні тілесні недуги;

 

• надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

 

Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які вплива­ють на суїцидальність підлітків і юнаків, то до них належать:

 

• психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші душевні захворювання);

 

• зловживання алкоголем, наркоманія або інші види антисуспільної поведінки у сім'ї;

 

• сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім'ї;

 

• насилля у сім'ї (особливо фізичне і сексуальне);

 

• брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

 

• часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;

 

• розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;

 

• часті переїзди, зміна місця проживання сім'ї;

 

• надто низькі або високі очікування батьків щодо дітей;

 

• надмірна авторитарність батьків;

 

• брак у батьків часу й уваги до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу довколиш­ньої дійсності.

 

Мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути:

 

• бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;

 

• втеча від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

 

• втрата близької, коханої людини;

 

• конфлікти з батьками, однолітками;

 

• неможливість бути зрозумілим, почутим;

 

• переживання, образи;

 

• почуття помсти, протесту, загрози;

 

• почуття провини, сорому, невдоволення собою;

 

• ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагіт­ність;

 

• самотність, відчуженість;

 

• страх покарання батьками;

 

• шкільні проблеми.

 

Це лише загальні мотиви, а конкретні у кожній ситуації можуть бути настільки різними, що їх важко перелічити.

 

Деякі з цих ознак мають «подвійне» значення, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи у житті юної людини. Але психологу, соціальному педагогу, вчителю і вихователю ніколи не слід забувати про «суїцидальну тему» при появі цих ознак. Для уточнення висновку про наявність суїцидальної загрози доцільно використовувати спеціальні психодіагностичні засоби – карти, опитувальники, тести.

 

Основними складовими суїцидальної поведінки як динамічного процесу є:

 

I.Етап суїцидальних тенденцій. Вони є прямими або непрямими ознаками, що свідчать про зниження цінності власного життя, утраті її змісту або небажання жити. Суїцидальні тенденції виявляються в думках, намірах, почуттях або погрозах. На цьому етапі здійснюється превенція суїциду,тобто його запобігання на підставі знання психологічних або соціальних провісників

 

II.Етап суїцидальних дій. Він починається, коли тенденції переходять у конкретні вчинки. Під суїцидальної спробою розуміється свідоме прагнення позбавити себе життя, що з незалежних від людини обставин (своєчасне надання допомоги, успішна реанімація і т.п.) не було доведено до кінця.Самоушкодження, які безпосередньо не ведуть до самознищення, мають демонстративний характер і спрямовані на здійснення морального тиску з метою отримання певної вигоди, називаються пара суїцидом.

 

III.Етап пост суїцидальної кризи. Він продовжується від моменту здійснення суїцидної спроби до повного зникнення суїцидальних тенденцій, що іноді характеризуються циклічністю прояву. Цей етап охоплює стан психічної кризи суїцидента, ознаки якого (соматичні, психічні або психопатологічні) і їхня виразність можуть бути різними.На цьому етапі здійснюються поственція і вторинна превенція суїцидальної поведінки. Поственція є системою мір, спрямованих на подолання психічної кризи адресованих не лише суїциденту, але і його оточенню. Вторинна превенція полягає в попередженні повторних суїцидальних спроб.

 

Система психологічної профілактики та корекції суїцидальної поведінки

 

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне виявлення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик суїциду, індивідуальна робота з цією категорією дітей, розробка системи профілактичних заходів, широка просвітницька робота з сім‘ями (лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-241 від 27.06.2001 р.).

 

Система роботи з профілактики суїциду має містити 7 компонентів:

 

1.Психологічна просвіта педагогів, батьків, учнів:

 

· створення у школі інформаційного куточка з методичною літературою, інформацією про телефон довіри, даними про адреси і режими роботи спеціалізованих лікарень, психологічних центрів допомоги, інших фахівців;

 

· проведення у школах психолого-педагогічних семінарів, консиліумів, майстер-класів запрошених фахівців на теми: «Емоційні розлади у дітей та підлітків», «Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як підняти соціальний статус учня в групі», «Цінність особистості», «Як допомогти дитині при загрозі суїциду?», «Конфлікти між учителями і підлітками», «Вибір адекватних методів педагогічної дії»;

 

· під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, виявлення соціального статусу учнів: лідерів чи відторгнутих;

 

· проведення індивідуальних консультацій з вчителями і батьками дітей із групи суїцидального ризику;

 

· організація роботи батьківського психологічного класу або Батьківського всеобучу з тем «У сім‘ї – підліток», «Емоційні порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів»;

 

· організація роботи груп зустрічей для батьків проблемних учнів (за потреби);

 

· проведення циклу бесід з учнями про цінність особистості й сенс життя; диспутів «Я – це Я», «Я маю право відчувати і висловлювати свої почуття», «Невпевненість у собі», «Конфлікти», «Підліток і дорослий», «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками протилежної статі», «Підліткові ініціації», «Основні проблеми підліткового віку», «Стрес і депресія».

 

2.Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім‘ї - залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби, товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів.

 

3.Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій:

 

· у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо); алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя;

 

· виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивне ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці;

 

· використання спеціальних психодіагностичних методик:

 

3.Психолого-педагогічна корекція суїцидальних тенденцій:

 

· навчання технік керування емоціями, зняття м’язового й емоційного напруження;

 

· навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях ;

 

4. Розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання;

 

5. Консультативна робота з батьками, педагогами, учнями, спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

 

6. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів - постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки на всіх етапах роботи психолога.

 

7. При потребі – переадресування суїцидальної справи спеціалістам медичного профілю - рекомендація відвідати дитячого психоневролога, психотерапевта, психіатра.

 

 

У суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:

 

1. Фаза обдумування, викликана свідомими думками про здійснення суїциду. Ці думки згодом можуть вийти з-під контролю і стати імпульсивними. При цьому підліток замикається в собі, втрачає інтерес до справ сім'ї, роздає цінні для нього речі, змінює свої стосунки з оточенням, стає агресивним. Стає інакшим і зовнішній вигляд: підліток перестає дбати про себе, може змінитися його вага (пов'язано з переїданням або анорексією), через зниження уваги з ним може трапитися нещасний випадок.

 

2. Фаза амбівалентності, яка настає за умов появи додаткових стресових факторів, – тоді підліток може висловлювати конк­ретні погрози або наміри суїциду комусь із найближчого ото­чення, але цей «крик про допомогу» не завжди буває почутим. Однак саме на цьому етапі підлітку ще можна допомогти.

 

3. Якщо ж цього не трапиться, то настає фаза суїцидальної спроби. Вона минає дуже швидко – для підлітків характерна швидка друга фаза і перехід до третьої.

 

Як вказує В. Силяхіна, більшість суїцидальних підлітків (до 70 %) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Звісно, це вимагає від оточення, особливо від психологів і лікарів, оперативних дій, надання адекватної допомоги таким підліткам.

 

Науковці виділяють чотири типи пост суїцидальних станів:

 

1.Критичний - конфлікт утратив актуальність, суїцидальні тенденції відсутні. Наявне характерне почуття сорому за суїцидальну спробу, страх перед можливим смертельним результатом. Рецидив маловірогідний.

 

2.Маніпулятивний - актуальність конфлікту зменшилась, проте відбулось це за рахунок впливу суїцидальної дії. Суїцидальних тенденцій пост суїциду немає. Характерне легке почуття сорому, страх смерті. Висока вірогідність того, що в майбутньому при вирішенні конфліктів суїцидент буде застосовувати цей спосіб скоріше демонстративного характеру з метою шантажу.

 

3.Аналітичний - конфлікт актуальний, проте суїцидальні тенденції відсутні. Характерним є каяття за замах. Учень буде шукати способи вирішення конфлікту, якщо не знайде – можливий рецидив, але вже із більш високою вірогідністю летальних наслідків.

 

4. Суїцидально-фіксований - конфлікт залишається актуальним, причому характерним є збереження суїцидальних тенденцій. Ставлення до суїциду позитивне. Це найнебезпечніший тип, при якому необхідна тісна взаємодія з суїцидентом та жорсткий контроль.

 

Таким чином, у центрі уваги працівників психологічної служби має бути кризова ситуація, конфлікт, який провокує суїцид. Тому, окрім соціально-психологічного супроводу суїцидента та його оточення, необхідним є повернення до джерела проблемного поля та відпрацювання стратегій виходу з кризової ситуації. Важливо розуміти, що якби проблеми вирішувались раніше – спроби суїциду могло б і не бути.

 

Соціальне оточення суїцидента, як правило, вирізняється тим, що кожен відчуває провину, вважаючи, що не почув заклику про допомогу, не зміг запобігти суїциду. У випадку завершеного суїциду організувати системну групову роботу (40-годин) з класом, де навчалася дитина, для уникнення ефекту Вертера – наслідування суїцидальної поведінки у проблемних ситуаціях.

 

Правила роботи з підлітками, друг чи подруга якого здійснили самогубство (Є. Гроллман)

1. Не обманювати, говорити правду. Одна з найбільш серйозних проблем молоді полягає у відсутності знань про суїциди через прагнення дорослих до збереження таємниці «в інтересах дітей». Однак викривлення реальності може на довгий час закріпити в підлітка, який знаходиться у депресивному стані через те, що сталось, стан пригнічення. Тому необхідно в доступній формі надати учням закладу, де відбувся суїцид, прості та зрозумілі відомості про випадок з урахуванням їхнього віку та рівня розвитку. Особливо важливим є те, щоб друзі самогубці отримали інформацію про обставини смерті від педагогів, а не від приятелів, сусідів чи преси.

 

2. Дати можливість говорити про загиблого та згадувати не тільки про трагедію, яка відбулася, але і про щасливі часи та моменти, проведені з ним.

 

3. Обговорення інтимних причин та мотивів суїциду слід проводити вибірково- дати можливість виразити емоції. Гнів, відчай, протест властиві не тільки дорослим, а й дітям, які мають право на відкрите виявлення почуттів. Разом з тим необхідно звернути особливу увагу на почуття провини, яке виникає у підлітків, запевнюючи їх в непричетності до самогубства і в тому, що вони зробили все можливе для його попередження.

 

4. Долати фаталістичні настрої, обговорюючи конструктивні шляхи подолання можливих конфліктів. Важливо запевнити дітей, що суїцид не є єдиним способом виходу із складної ситуації.

 

Важливо продовжувати роботу з друзями, однокласниками суїцидента протягом усього терміну, поки вони будуть потребувати допомоги, підтримуючи в них надію на майбутнє.

 

ПСИХОДІАГНОСТИКА

СУЇЦИДАЛЬНИХ СХИЛЬНОСТЕЙ І ДІЙ УЧНІВ

 

Масова психологічна діагностика учнів щодо виявлення суїцидального ризику не проводиться. Для первинного виявлення достатні різноманітні методи збору інформації (спостереження з опорою на маркери суїцидального ризику, опитування батьків, педагогів, однолітків, узагальнення матеріалів і т.ін.) та аналіз вже наявного діагностичного матеріалу за різними аспектами діяльності практичного психолога. Так, до вже традиційних опитувань щодо рівня тривожності та агресивності учнів 6-х-11-х класів можливо додати вивчення стану депресивності.

        

Завданням первинної профілактики є психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій, що відбувається:

 

· у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім’ї тощо);

 

· при виявленні ознак алкоголізму, наркоманії, асоціального способу життя;

 

· упроцесі виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивна ненажерливість, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім’ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці.

 

Завданням вторинної профілактики є запобігання суїциду, тобто соціально-психологічна робота з групою учнів, що знаходяться у важкій життєвій ситуації і висловлюють суїцидальні наміри. Для цієї групи учнів необхідне проведення поглибленого діагностичного обстеження.

 

Міністерство освіти і науки України рекомендує використовувати батарею спеціальних психодіагностичних методик (Лист МОН України «Щодо профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів» № 1/9-179 від 28.03.2014):

 

1. Карта виявлення ризику суїцидальності В. Прийменко.

 

2. Малюнкові тести ДДЛ і «Моя сім‘я».

 

3. Методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська).

 

4. Методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі «Прогноз». Багаторівневий особистісний опитувальник «АДАПТИВНІСТЬ» (МЛО-АМ).

 

5. Методика діагностики рівня суб‘єктивного відчуття самотності (Д. Расел і М. Фергюсон).

 

6. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд) та методика «Наскільки адаптований ти до життя?» (А.Фурман).

 

7. Методика Шуберта «Діагностика ступеня готовності до ризику».

 

8. Модифікований опитувальний для ідентифікації типів акцентуацій характеру в підлітків (О.Лічко, С. Подмазін).

 

9. Об‘єктивна методика визначення типу темпераменту за Б. Цукатовим.

 

10. Опитувальник депресивності Бека (Веск Depression Inventory – ВDІ).

 

11. Опитувальник оцінки душевного болю (автор Е.Шнейдман).

 

12. Соціометрія і референтометрія.

 

13. Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н.Шваровська, О. Гончаренко, І.Мельникова).

 

14. Тест на виявлення суїцидального ризику СР-45.

 

15. Шкала депресії (адаптація Г. Балашова).

 

Даний банк методик має бути наявний у кожного практичного психолога навчального закладу.

 

ЯК ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ ТА ОТОЧЕННЮ

СХИЛЬНОЇ ДО СУЇЦИДУ ДИТИНИ

 

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

 

Для підвищення самооцінки спеціалісти В. Розанов, О. Моховіков, Р. Стиліха пропонують доцільно застосовувати такі заходи:

 

• завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан;

 

• не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

 

• демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

 

• сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

 

• підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судить її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

 

• слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

 

 

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так.

 

1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

 

2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

 

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите,чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

 

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв'язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

 

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

 

6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

 

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не пере­творюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні розпитування.

 

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

 

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.

 

10.Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

 

11.Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її - ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

 

12. І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

 

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, суїцидологи радять батькам таке:

 

1. Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування.

 

2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні психологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас - перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.

 

3. Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторки тощо.

 

4. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.